Я білокора одинокая береза,
Чекаю життєдайную весну.
Земля прокинулась. Сніг непривітний щезнув.
Але я так людей лихих боюсь!
Щоб "сік березовий", так кров мою назвали,
Могли ви пити, жадно смакувать,
Ламаєте гілля і нівечите тіло.
То королівство рук, не смій чіпать!
Хіба ж я не жива? Чи біль не відчуваю?
На шмаття розриває вбійча болість!
Слізьми стражденними я землю поливаю.
Бездушність убила твою совість!
Мучителю, я із тобою поділюся,
Що вчуваю, як поріжеш мене,
Прониже тіло током наскрізь, вся зіщулюсь.
Біль розпирає, лопає вени!
Ломота в усім вітті, болю місця мало!
Не може вийти з деревних кілець,
Метається, неначе устромили жало,
І б'ється в кору, начебто сліпець.
ПотОму стовбуром спускає до коріння,
Запутується в віялі із ніг.
Немає виходу і тут, нема спасіння,
Вертається по стовбуру до рук.
Здіймаються у вись ослабленії віти.
Ворушать пальцями туди-сюди.
- Врятуй сестрицю, я благаю! - кличу вітер.
Тихо.. стікають кров'яні сліди.
Страшний лихОдію, не чЕркай мого тіла,
Моя ж бо кров для тебе просто "сік",
А для мене душа, хмаринка легкокрила!
До сонця дотик! І життя потік!
Chara Vinna
01.04.2023
А так хотілось соку з солодом та настойки на бруньках, ах і в баньку вінничок ой , не знаю як в вас, а в нас молоді посадки березові вирізали, в своїх попередніх віршах писав про це, так , що все це цвіточки. "Березы, русские березы" ярличок причіпили і під ніж.
дякую щиро. Рада, що вірш справив враження... 
і в баньку вінничок ой 
