Під небом крихким наче скло
Ми ловимо місячних зайчиків,
Наче вони не гризуни вухаті,
А птахи кольору Сіріуса.
Отож одягаймо тоги сенаторів –
Патріархів зерна і цвітіння каштанів,
Відчиняємо брами – як очі,
Відчиняємо вікна – подиху ночі.
Стіл бенкетовий сколочено з дощок
Сакрального дубу мовчуна Сідхартхи
Чи біловбраного пастуха Заратустри.
Що пити нам, як не трунок,
Чим дихати нам, як не вітром –
Буревієм, що обриває квіти,
Пелюстки, якими встеляють світ.
День – це океан ніжного світла
До хвиль якого дослухаємось
Прикладаючи мушлі вічності
Тримаючи їх пошерхлими долонями
Ми – нащадки орачів-сколотів.
Під небом-тканиною озеро:
Там ловити нам рибу пророцтв –
Форель мудрості.
Доки вода прозора.
Сім ночей як сім одкровень.
І сім вершників.
Добрий день. Пане Артуре, а ми могли б зустрітися з Вами у Франківську на початку жовтня? Р. S. Пишу тут, щоб привернути увагу до твору. А відповідати можна в особисті
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук і розуміння! 
класно! ЯСКРАВО. я чекав сильного фінального акорду. отання строфа якась пророче - містична... Доки вода в прозора. -ВИПРАВТЕ. щасти!
Дякую за зауваження - виправив. 
