Людське життя таке крихке,
Немов тонкий кришталь,
Коли важке, коли легке,
На щастя чи на жаль.
Розбитись може назавжди
У будь-якую мить
Воно. Того ти жди, не жди,
Що, може, пощастить
Прожить його ще трохи більш,
Та більш не зможеш жить,
Ніж да́но. І тому найбільш
Повинні ми цінить
Його, мить кожну так, немов
Вона остання в нас,
За будь-яких життя умов,
Допоки є ще час,
Допоки ми на світі цім
Живе́мо, все робить,
Щоб кожен з нас таки на нім
Щасливо жив щомить.
Життя і полягає в тім,
Хоч часто нелегке
Воно у нас на світі цім.
Людське життя таке.
Воно таке, яке його
Ми робимо всякчас,
Бо власником життя свого
Є, звісно, кожен з нас.
Нехай на нього вплив здійснить
Хтось ще у певний час,
Останнє ж рішення лежить
На кожному із нас.
Лише б те рішення було
Таким, з яким, мов квіт,
Життя би наше лиш цвіло
На цілий білий світ.
Євген Ковальчук, 18. 10. 2020
