Пролинув швидко надворі молочний день;
Укутали пухкі біленькі хмари небо, –
Вони пливли і наче й не пливли ніде,
Від спеки денної білястим стало небо.
Ховалося поволі сонце золоте
За вікових дерев розкішне верховіття.
В кімнаті сутінки гніздилися уже,
Став небосхил – немов полудою укритий.
Я бачу озеро з кімнати крізь вікно;
Від місячного сяйва в нім вода сріблиться.
Вгорі над головою високо пливло,
Не поспішаючи, тендітне хмаровиння.
Та видно білувате дно у час такий,
Бо в озері вода гладенька і прозора,
І як вузькі довгенькі стебла осоки
Погойдує легенько вітру ніжний подих.
І борсаються, наче риба у траві, –
Заплуталися мрії і думки незримо,
А за вікном погожа лебедина ніч
Сплітає темряву спокійно й неквапливо.
29.07.2018
Красиво.
