* * *
Скільки ж протиріч і колотнечі
уляглися каменем на груди.
А розлука обняла за плечі,
і повторює: «невже… забудеш?».
Як забути, де набратись сили,
вгамувати як сльозу солону!?
Зрозумій, моя долоня, милий,
не лягла теплом в твою долоню.
Перекрив словами шлях до щастя,
сили й стійкості молю щоденно.
Цим листом відверто познущався,
не лишив й сподіванки для мене.
Витираю сльози. Сильна жінка
лиш на хвильку викаже слабинку.
Важко! Ніч! Життя нова сторінка.
Відмотати б думи на часинку.
Що тобі без мене нині сниться?
Не сумуй в країні злих містерій.
Розсвіт в небо випустив синицю
й почуттю замкнув навічно двері.
