МІЙ ДИВНИЙ УЗОР
Хто… ти?
Мій дивний узор на орнаменті щастя,
для творчих польотів живий путівник.
Обрав недарма для святого причастя
травневих лугів кольоровий рушник.
Ти – мрії із юності, сни веселкові,
неходжена стежка в незвіданий світ.
Нас доля єднає на тім рушникові,
щоб разом гортати життя алфавіт.
Хто… я?
Реальна, закохана, маловідома,
в прийдешнє ступаю крізь дні золоті.
В переліку ласки невизнана кома,
що вказує напрям до всіх почуттів,
й до лагідних снів, намальованих серцем,
що дійсність вмістили в один екземпляр.
І певна, зразок дивини не зітреться,
з тобою і я – першокласний маляр.
Хто… ми?
Ми – зими, довіку залюблені в весни,
сплетіння холодних й гарячих вітрів,
кохання пшеничні міцні перевесла,
ми – двійко з перейдених літ піснярів!
Притримує Всесвіт ще декілька злетів,
там зорями вишитий наш оберіг.
Ми – пара обручених словом поетів,
замолюєм ревно надуманий гріх.
