Випадково, у салоні стрілися красуні,
Разом довго тестували маски і шампуні,
Та одна на зустріч слушну, мала власні плани,
Леститися й дарувати різні знаки шани.
Цілувала Зима Осінь у вуста багряні,
Сукню кольору марсала, кучері моркв’яні,
Осінь довго не сприймала пристрасну увагу,
І тактовно відхиляла фонову повагу.
Сніжним блиском малювала вустонька гарячі,
Ніжно в пудру маскувала жовте листя-патчі,
Льодом вправно фіксувала рудуваті пасма:
«Нащо хною фарбувалась? Адже, личить басма…»
Цілувала Зима Осінь, наче рідна мати,
Дуже пристрасно благала, трішки подрімати,
Обірвати все лахміття, одягти сорочку,
Лягти долі і заснути, мовчки в холодочку.
Мала осінь, як то кажуть, незавидну вдачу,
І поставила на місце подругу ледачу:
«Хочеш снігом забілити, теж знайшлася Барбі?
Я ж - щоденно працювала, ось - в яскравій фарбіІ
Вчасно договір уклала із яскравим сонцем,
І контракти підписала з вітром-охоронцем,
Суперечку довести нам щоб до хеппі-енду,
То із груднем вже оформлюй, з першого, оренду!»