Залишається пам’ять.
Позбуваються чар талісмани.
Передвісники долі безсилі,
а тиша свердлить темноту.
Вже змирилася, досить,
не погоджуся знову на рани.
І бодай випадково,
кохання вже не підпущу й на версту.
В самоті від боялась.
Прийшло врешті-решт розуміння.
Не буває провин,
а спливає запізнє прозріння душі.
Мрія?
Зайве!
А якщо навкруги цілий світ безгоміння.
Чи ж то варто писати без нього
йому заскорузлі вірші?
Ми творили майбутнє.
Ми бажали розмови живої.
У цім світі для щастя відведений
чітко відмірений вік.
Нам лишилася пам’ять,
а ще рим нескінченні сувої.
Без прощання прощання.
На жаль, без розлуки розлука навік.