Так іноді здається, усе життя,
Коли навколо сонця летить Земля,
Злітає із орбіти зі скрипом струн,
В шаленій круговерті дискретний струм.
І як чинити опір у сотні ом,
Коли не розгадали ще той геном,
Який зрівняв весь простір на ти і ми
У безвісті думок крізь гостей пітьми.
Не втриматись ніяк за гарячу вісь,
У вихорі не чутна тяжіння міць,
Стікає по краплині щоками піт –
Від хаосу червоним палає світ.
Розтанула планета… а ти – лети…
Чи складно відтепер досягти мети?
Зоря, тримайся вірно своїх орбіт,
Віднині буде сонце - твій сателіт.