Зима…
Замело всі дороги,
Не видно й широких шляхів…
І сидить біля порогу
Пара змерзлих голубів.
І дикі дороги безмовні
І голі дерева німі,
І горді вітри холодні –
Усі потонули у сні.
Та не довго спала хурделиця,
Не довго дивилась свій сон,
Заревла, загула метелиця
З безжальним вітром в унісон.
Не змовкає віхола, шаленіє,
Все гукає й мороз танцювати,
І кружляє, кричить, скаженіє,
Починає ще й дико співати.
А в кутку сидять голуби –
Чекають божого світанку,
Коли розвіє метелицю
Тепле світло ранку.
«Потерпи, моя голубонько,
Стихне морозець,
Хай не дасть тобі погаснути
Тепло закоханих сердець…»
Та не чули його безжальні морози,
Розриваючи тишу небесну,
Не відчули гарячі сльози,
Душу – щиру і чесну…
І сіре небо чомусь зажурилось,
І тривожний вогник погас у хаті,
Старе дерево вбік похилилось,
Занімівши на сухій загаті…
Не шукає голуб більше милості
У невпинному колі життя,
Коли не зігрівають по-щирості
Сердець найкращі почуття…
)
