Сріблом грає місячне проміння
По шовку міріадів річкових хвиль,
Висвітлюючи з темряви човен
І весляра, що веслює в далечінь.
А може, то, перевізник спочилих
На землі, душ людських, в царство Аіда?
Ні, то мабуть одинокий рибалка,
Що втікає від суєтності, шукаючи шлях
До самоти, до злиття зі світом,
Первозданної природи, заглиблюючись
В глиб віків і в безмежну сутність,
Нерозпорошеного ще простору безмов`я.
Чується плескіт об човен, хвиль в тиші,
Що збурює їх вітер посеред нічної німоти
І як весла розрізають металевий блиск води,
Піднімають, і перекидають через себе її.
Пливи весляр, шукай свою долю на волі,
Де немає гамірного людства і цивілізації,
Де тільки чується гомін єства природи
В необкорених схованках мовчазної Землі.
Браво! Особливо сподобалось:"Весла розрізають металевий блиск соди і перекидають її через себе" 
Вибач, до нової системи ще не звикла!
