Сумне наше життя і знов ховають діда
Чи передав комусь історію життя
Ніхто не знає у яких прожив він бідах
Чи передати встиг кому свої знання
Не встане він тепер уранці і не піде
Косить траву ранком під гору ту круту
За серце не торкнуть нікого оті біди
Ніхто уже не візьме в руки ту косу
Лиш роси пізні обволожать ніжно трави
Вологою поповнять житні колоски
Сплакнуть над ними неслухняно наші віки
Хай не допустять сідину до голови
Чому всі плачуть? Бо коли ховають діда
Того що життя своє віч-на-віч прожив
Його труди в землю пішли багатство в бідах
Хоч дід в житті з роботою завжди дружив
Відчай хай не розриває вам криком груди
Хай не залазить в думку підступно вужем
Ми не залишим в своїм серці крихти бруду
Розірвем біди розітнем немов ножем
Ми віру збережем у Царствіє Небесне
В небуття без сліду не підемо всі ми
Нас чекає на небесах життя чудесне
Бо по життю всі ми завжди були людьми
Хай дід з того світу як просимо воскресне
Хай там почує що назавжди він не вмер
Іще прийдуть ті довгождані чудо весни
Якщо здоровя нас до стінки не припре
Поки живемо будем згадувати діда
Як очі молодецьки пломеніли в нім
Та чи усим це людям нерозумним дійде
Проходить все мина немов весняний грім
Історія ховає все в таємні ніші
Щоб не розчулювать сідої давнини
Нам багатьом старі картини наймиліші
Як поклик нашої майбутньої весни