Хоч iду я вперед, але iнколи все ж озираюсь
I в задумi стою час-вiд-часу такiй нелегкiй:
Що зробив, що не встиг - зрозумiти для себе стараюсь,
Нiби з книги життя знов читаю забутi рядки.
Кiлькатомний роман на старих сторiнках пожовтiлих -
Проза буднiв щоденних, святковi рядочки вiршiв.
I "червоним рядком" - щира вдячнiсть тобi, моя мила,
За все наше життя i за те, що тебе я зустрiв.
Ти в хвилини важкi завжди поруч зi мною стояла.
Радiсть множилась вдвiчi, а вiрнiше, напевно, в сто крат,
Та з сiм'ї несподiвано доля мене вiдiрвала
За три-дев'ять земель, де твоїх так бракує порад!
Пишу книгу життя. Вiддiляю зерно вiд полови.
Жартiвниця-зима стиха срiбла до скронь пiдкида.
Вiдлiтають лiта, та зi мною твiй образ чудовий:
Скiльки б їх не минуло - ти душею завжди молода.
Недалеко той час - своїм серцем тебе я зiгрiю,
Подарую тобi мою нiжнiсть, любов i тепло,
I єдине, що грiшний, я Бога просити посмiю:
Щоби бiльше в життi нашiм довгих розлук не було!
Дякую, дякую...
