Она мала ещё, быть может,
Но увидать пришлось ей смерть.
И пробежит мороз по коже,
Лишь только вспомнит этот свет.
Как шла она легко и смело
За ним в кромешной пустоте.
И как смотрела вниз, на тело
Растерзанное на столе.
Она парила над землёю
Пять самых долгих из минут.
И врач уже махнул рукою,
И мать боялась - не вернут.
Но жажда жизни победила
И вырвала из жадных лап:
Она глаза свои открыла,
Их ослепило светом ламп.
И в наркотическом тумане,
Не признавая сна и лжи,
Свет запылал в её сознании,
Чтоб сердце вновь заставить жить.
Один з небагатьох віршів на сайті, які хочеться перечитувати знову і знову. Образ клінічної смерті надзвичайно яскравий, реалістичний, достеменно вказано час (пять самых долгих из минут), після якого врятувати людину практично неможливо. Складається враження, що автор або хтось з її знайомих пережила щось подібне. Тема смерті у поезії не нова, але описати стан людини в момент клінічної смерті - це вже щось!
Мантіхора відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Дуже приэмно читати такий вiдгук!
Це справдi особистi переживання i спогади. Це було зi мною, коли менi було всього 3 роки...
ЗI: складаэться враження, що автор коменту також це пережив
Как раз для потусторонних. 
