Талант убили, поховали,
Скалічили іще одне життя.
Тепер до пекла чи до раю
Чурай Маруся лине із життя.
За що ви долю відібрали,
Втоптали в землю душу-немовля?
А ви, народ, невже не знали,
Що голос наш вона, і пісня, і душа?
Змужнілу, горду повели
На суд, на страту люди-кАти.
Ви ошукали душу, а могли
Тернистий шлях уквітчати завзято.
Знівечили, втоптали, осудили…
Кого на смерть ви прирекли?
Марусю? Ту, що так любили
Й чиї пісні ви крізь віки несли?
Недоля вкотре стала на дорозі,
Спинилась й в тіло міцно уп’ялась.
І смерть її чекала майже на порозі,
З собою взяти Богові клялась....
П.С. на стадії розробки)
душевний вірш...викликає світлий смуток...і разом з тим гірку печаль....як на мене чудово....
хоча моя думка досить суб*єктивна,оскільки маю слабкість до історичних тем)))))
Ксю... відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
шикарний вірш 
