Гора вмирає. Зголене її волосся
Піде на сірники на паркани,
На дурнуваті цяцьки для дорослих
Та в основному кимось крадені дошки.
Гора не вмре у тиші. Механічний гуркіт
Оближе смерекові кістяки,
Що небу посилають скрип і шурхіт
Невизнані кістяні літаки.
Гора не вмре спокійно. Армія спітнілих
Буде вовтузитись, кричати «віра», «майна»,
Ворочити пеньки хрестів пралітніх
«Ади дивис яка у мене туфля хвайна».
Іще вовтузитись, кричати «майна» «віра»
І потечуть в її річках криваві гімна,
Бо то вже є не туфля, а кирка.
Гора помре безславно. Збайдужілий погляд
Чиновника, курортника, продажного гуцула-юди
Упаде з тліючим окурком поряд.
Ми всі недопалки. «Такі ми вже є люди».
Виправдання негідне і пусте
Гора помре самотньо. Її рідні сестри
Відвернуться, бо вже в приватній власті
Вони також приречені померти
Та ще надіються уникнути напасті
Поки під лісом ще газдує дід Федот.
Гора померла. Її плоть хоронять
Грязюкою гливкою на лопатах.
Та смерть її в статистиці виходить
Народженням курорту у Карпатах.
Рихтуйте лижі.
