В сім’ї, дітей, нас п’ятеро було.
Ти старший був.
Батьків в колгосп, немов,
На кляту панщину гонили.
Малим ти й сам ще був,
Й не мав достатньо сили
Та часто нам і татка,
Й неньку заміняв.
Із ложки нас годував,
Носи нам витирав.
Було й по дупі діставав,
І стусанів легесеньких давав.
Терплячий з нами був,
Бував і в гніві.
Книжки любив читати ти,
А ми були шумливі.
Той світ з книжок,
Манив тебе і кликав,
І ти полишив нас,
Але про нас не забував-
З стипендії цукерки купував.
Ото ж і ми приїхали із відусюди,
Аби подякувать тобі,
Що допомагав батькам
Виводити нас в люди.
Дружно бажаємо тобі:
Любові від дітей,
Поваги від чужих людей.
Багато радості, кохання, щастя!
Хай дім твій оминають
Всі злигодні й напасті!
Липень 2007
* * *
Був тихий вечір.
Вже й ніч настала,
Вже й люди
Спати полягали.
А ланкова, що
Вдень така вже бойова,
Мішок на спині понесла
Та не в колгоспну,
У комору,-
Собі додому потягла.
1978
