Якось народилася річка, чисто і дзвінко бігла вона своїм шляхом, аж допоки засумувала за тим,
що немає по дорозі іншої співучої води, такої як вона. Та одного разу перетнулась вона з першим потоком. Він тік з самих гір і вода була у ньому дуже холодна, майже крижана, і думав цей потік лише про зиму. Задрижала річка, стало їй холодно, і побігла далі від цього потоку. Наступним зустріла вона русло, по якому текла річка з самого черева землі - гаряча і їдка, і ця червона ріка завжди мінялася і бажала вся виплеснутись з свого шляху і скипіти на камінні. Не сподобалося маленькій річці таке небезпечне задушливе сусідство, і побігла вона далі. Втретє зустріла на своєму шляху потік, що тік незнамо звідки. Вода у ньому була повільна, неквапом ніс він свої води до моря, знаючи чого хоче і що буде попереду. Але і тут річка на довго не затрималася, бо туман нудьги заважав вільно дихати.
І побігла річка далі... але вже інші були її береги, вода, що увібрала в себе різні частки зустрічних потоків, вже не була такою чистою,не співала дзвінко і весело, а пошепки страждала. І втратила вона надію стати такою, як була біля джерельця. Але одного разу через сотні кілометрів побачила вона одну самотню ріку, що була засмічена людьми і бита стихіями, і почула слабкий спів з-під каламуті води. Тоді приєдналася вона до тої незнайомої річки, і диво сталося - вода якось сама очистилась, дзвіночки голосу розтанули, а береги вирівнялись. Ось так і стали вони плисти разом через інші простори, інші долини, гори і ріки, навчившись згодом оминати лихі і нещирі, і допомагати таким як вони колись були - загубленим і співочим.
"Сказка - ложь, да в ней намек..." Гарних Вам річок і потічків назустріч! 
але чудова 
