Ранок. Пробудження
Будинок сонцем засліпив
Прийдешній ранок.
Асфальт употомлений од злив,
Дощів фіранок.
Багряне сонце розквіта,
До неба звужене.
Колосся мружиться та йде
До рук натруджених.
А містом гуркоти ідуть
Із виру паніки;
Цехи грудьми ізнов ревуть
Серця з механіки.
Блукає ранок по містах,
Заводи пущено.
Блукає спокій по мізках,
Морозом зтушених.
Довкола Вічність ожива,
Теплом запущена.
Шляхами котяться слова
ночами здушені.
Я роззираюсь на віки,
Зорею споєний.
Та вітер помахом руки
стирає спогади.
Стихає шепіт у полях,
Секунди тягнуться.
Ширяє думка по краях,
Із днем вітається.
Застигло все, і все чека
На проголошення.
Дощів зривається ріка
На землезрошення.
Із тиші рухи процвіли,
До мене тягнуться.
Думки до ранку довели,
Од сну позбавитись.
На площі вранішніх огнів
Я розчиняюся,
Зкидає небо з себе гнів,
Світ прочиняється.
До мене мовлено слова,
Полями зрощені:
"Усі ми - світу голова
Усі ми прощені
І кожне вранішнє єство
На бій скеровано
Усіх сподівань торжество
Тобі даровано!"
У дивовижних переплетеннях цих слів,
відкрила 100 для себе я нових світів,
це неймовірно, як багато важить слово,
як же обожнюю тебе я ,рідна мово!
Поете, у простоті ,знаєте, шарм
щоб так писать як ви я все віддам
До моїх мрій прибавилась одна,
Як ви гадаєте,яка вона?
Невідомий Автор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли все починається
з несправжньої аскези
в макітрі луняться
варіативні тези.
Аби не втрапити мені
в словесну пастку
лишаю здогадки усі
на Вашу ласку.
