Про маму слів багато ніжних сказано,
У кожного по-своєму болить.
Коли ти з дому їдеш перший раз,
Заглянь у очі мамині на мить.
Постій отак, візьми її за руки
І пригорни рідненьку до грудей.
Хай будуть сльози першої розлуки,
Такий розбитий у тривозі день.
Як скинуть клени пожовтіли листя,
Тоді дорогу видно із вікна.
І буде мама у калиновім намисті
Така прекрасна і така сумна.
Огорне хату біла завірюха,
Примерзнуть двері , вітер аж голосить.
Вона не бачить цього і не слуха:
- Лиш стежку видно б, - тільки Бога просить.
Прощань і зустрічей попереду багато,
Хто знає, скільки так збіжить води…
Та сивочола вічна чайка - мати
Прощання перше згадує завжди.
В які б не їхали ми далі, йшли дороги
І як би наш не замітало слід -
Вертаймося до рідного порогу,
Спішнім до не відчинених воріт!