Старенький священик мені розповів,
Як розстріляли його синів
На його очах
Старенький священик мені розповів,
Як трупи за ноги стягали з возів,
І заривали в ярах...
Як мати голодна варила в котлі дитя,
Осліплена божевіллям,
Як поле родюче із краю в край
Поросло отруйним зіллям...
Україно, хто з тебе память вибив,
Хто з тебе крівцю випив,
Що ріками лилась колись?
Україно, була ти тоді незламна,
Пишалась своїми синами,
Годі вже спати, проснись!
Чи моя то справа знати,
хто носив по лісах автомати –
Герої, чи вороги?
Чи моя то доля стати
стіною на супостата –
не було б мені біди...
Та чи можу я вірить Слову,
Промовленому з алькову
між віскі і конькяком?
І чому я не чуюся вільним
в моїй коханій Вкраїні,
А чуюся батраком?
Україно, хто з тебе память вибив,
Хто з тебе крівцю випив,
Що ріками лилась колись?
Україно, була ти тоді незламна,
Дзвеніла гучними піснями,
Годі вже спати, проснись!
Хто знає всю правду з нас?
Хто хоче дізнатись ще?
Невжеж-бо запах ковбас
Сильніший за біль, що пече?
Напевно, новий Мерседес
Дорожчий, ніж сльози батьків...
Хоч треба лизати, як пес
Руки нових хазяїв...
Україно, хто з тебе память вибив,
Хто з тебе крівцю випив,
Що ріками лилась колись?
Україно, була ти тоді незламна,
Пишалась своїми синами,
Годі вже спати, проснись!
Опубліковано в Українській Літературній Газеті, 25 липня 2010
http://www.litgazeta.com.ua/node/775
Пісню у виконанні автора можна слухати тут:
http://www.youtube.com/watch?v=7wH-ipMW93o
