Сніг кружляє в заметілі
Над заснулим міста тілом,
Та не сплять,
А світять жовтим ліхтарі…
Ми мандруємо без слова
Нашим містом – давнім Львовом –
Мовчимо…
З нами говорять вулиці старі.
Так гуляли би до ранку
В ліхтаревому серпанку
В диво-казці, диво-часі, диво-сні…
Але ось на площі Ринок
Твій засніжений будинок
Натяк дав на розставання:
Стало жаль мені...
Розтавання – біль розлуки:
Я тримаю твої руки,
Заглядаю в твої очі,
Що горять вогнями ночі.
Я цілую твої губи,
Ти скажи: чи мене любиш?
А тебе вже твоя мати
Вигляда в вікні.
Ти пішла, а твої кроки,
Все дзвенять мені крізь роки,
І як спогад тої ночі: оберіг в руці…
Пам’ятаю в ніч завії
Падав сніг на твої вії,
І слозиночка іскрилась
На твоїй щоці.
