Україно, щось тебе тримає,
Я навіть здогадуюся, що:
Світ тебе, як треба, не сприймає,
А твої правителі – ніщо!
Знаю, що лани твої шепочуть,
Чую я, про що шумить Дніпро
І про що дуби в гаях лопочуть.
Знай і ти: мені не все одно!
Україно, я твоя дитина,
Я – твоя сестра і вірний друг.
І тебе в цю смутну, чорну днину
Не покину вбиту в прах і пух.
Прагну я твойого воскресіння,
Прагну тебе гідного життя,
Не бажаю Божого спасіння,
Бо спасти тебе повинна я!
Я – людина іншої епохи,
Я – твоє годоване курча.
Не прийму російськеє „всё плохо!” –
Вірю в українське – „до меча!”.
Червень, 2010 рік.
