Десь скорбота блукає в народі –
Україна моя у ярмі,
А її вороги на свободі,
Коли б мали сидіти в тюрмі.
Коли б мали живитись харчами,
Вони дурять знедолений люд
І кишені свої хабарами
Набивають, - з країни деруть.
Що тоді з калиновим суцвіттям,
Коли влада ламає його,
Коли буйна тока лихоліття
Понівечить його батогом?
Та, на щастя, воно не зів’яне,
Не зів’яне, можливо, на жаль,
Бо відтоді жорстокість постане
На душі, що бринить, мов кришталь.
І цей витвір піде проти того,
Хто його на таке потворив,
І „погане” супроти „лихого”
Здасться Раєм, хто лихо створив.
Адже палиця б’є двокінцево,
І отримає кожний своє.
Матер’яльне – минає миттєво,
А духовне – довічно живе!
Червень, 2010 рік.
Десь скорбота блукає в народі –
Україна моя без пінязів,
А її вороги на свободі,
Коли б мали сидіти в тюрязі -
запихати тюремну баланду ,
У свої ненаситні роти!
Олеся Василець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
