Чого не вистачає для сучасної людини,
Коли матеріально все у неї є?
Тринадцять років незалежності країни
Собі свободу кожен з нас кує.
А незалежність ми кували сотні років,
І ось коли вже закінчилась боротьба,
До перемоги залишилось пару кроків…
І маємо таке, що на весь світ ганьба.
Такого не бувало навіть при „Союзі”,
Ну правив нами генеральний секретар,
А чи він був злочинцем, любі друзі?
А може ще раніше злодієм був цар?
Авжеж, напевно був, бо революцію вчинили
Так славнозвісні всім більшовики.
Гадали всі – вони на краще все змінили,
Та згодом зрозуміли ми, що вийшло навпаки.
Та революція – червоний колір мала,
А це таки між іншим – колір крові.
І скільки доль, життів вона зламала,
Від нас до себе вимагаючи любові.
Виходить що на крові щастя збудувати
Хотіли певні послідовники царя?
І нас майбутнім світлим всіх нагодувати?
Та ні, не вийшло – закотилась їх зоря.
Жовто-блакитна революція назріла,
Замайоріли всюди кольорові прапори.
На них є чисте небо і пшениця спіла,
А це вже більше мирні кольори.
Та що для нас та революція змінила?
Крім незалежності не мали ми нічого.
Була лише у президента влади сила,
А весь народ зажив тоді убого.
Епоха Леоніда швидко закінчилась –
Задовольнив він ледве власний інтерес,
Але натомість вся країна вже втомилась
Чекати хоч на будь-який прогрес.
Пора обрати вже нового президента,
Щоб все розворушив мов динаміт.
Та нам підсунули такого претендента –
Ну вилитий – як перший, навіть також Леонід.
А цей на помилках минулого навчився
(Хоч в них різниця – наче між дубами) –
За владне місце міцно зачепився
Руками і ногами ще й зубами.
Він не схотів як перший – правити три роки,
Отож навколо себе все підтасував,
Щоб навіть не чотири, а усі два строки,
Але як перший мав би те що мав.
І поки ми його імпічментом лякали,
Він потихеньку розграбовував країну.
А щоб і після нього можновладці гарно крали –
Підготував на своє місце гідну зміну.
Та мабуть в світі і подібного немає,
Але хоч в чомусь перші будьмо ми,
Бо тільки наша влада висуває
У президенти кандидата від тюрми.
Але народу бути в рабстві вже набридло.
Тому нам і потрібен чесний президент,
Бо ми насправді є НАРОД, а не якесь там бидло,
І має справедливості настати вже момент.
От і остання революція настала
Без барикад, без пострілів, без крові,
І цього разу Україна вся повстала,
І сила цього разу у народу була в слові.
„ТАК! Разом нас багато! І нас не подолати” –
Котилось по державі помаранчеве відлуння
Від міста та до міста і від хати та до хати,
Від вечора до ранку, з опівночі до полудня.
Та що ж революційний колір означає,
Коли на Україні помаранчі не ростуть?
А чи не кожен сам для себе визначає –
Який є зміст у кольору й яка у цьому суть?
Можливо й так, але погляньте у віконце.
І що ви бачите увечері на західній землі,
Коли торкнулось горизонту ясне сонце?
Воно як помаранч достиглий на столі.
І це не просто символ – це мета країни.
Тоді за сонцем нам – на захід, уперед!
Щоб був достаток європейський в кожної родини.
Ось в чім нам бачити потрібно кольору секрет.
Та скажуть опоненти – сонце є й на сході,
Й чому б це нам не устремитися туди?
Там також всі ми будем на свободі,
І всім нам вистачить і хліба і води…
Потрапити ж у гості до заможного японця,
Як до Європи – непогано, звісна річ, чому.
Але ж іти на схід – це проти ходу сонця,
А от же у минуле йти – у голод і пітьму.
Та ось таке бажання в нас відсутнє,
І коли вибір є між пеклом або раєм –
Ми краще підем в помаранчеве майбутнє,
І відповідно лідера для цього обираєм.
Що ж – революція скінчилась, та життя триває.
За нами перемога, бо за нас був навіть Бог.
Майбутнє перед нами мов веселка грає…
Отож, народе, уперед! До інших перемог!
23.01.05
ID:
2847
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Політичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 24.06.2004 10:10:38
© дата внесення змiн: 19.11.2021 00:08:38
автор: C.GREY
Вкажіть причину вашої скарги
|
