Згадую день цей серпневий без смутку,
Радісне сонце і пахощі трав.
Спочатку тихенько я зняв з неї куртку.
А потім і блузку упевнено зняв.
Ну а вона не пручалась нітрохи,
Я не відчував за собою вини,
І швидко, і вправно зняв з неї панчохи,
А перед цим стяг із неї штани.
Я й далі настирно робив свої діло.
Блистіли на лобі краплини роси…
Вона аж хитнулась, вона затремтіла, –
На ній залишалися тільки труси.
Я вірив, я знав, що зумію, що зможу!
Про це я в дитинстві читав у книжках…
Ще мить, ще секунда, і Господи Боже!
Труси вже в моїх опинились руках!
…А літо щасливе буяло довкола,
Я, мабуть, не знав красивішого дня.
Вона залишилась ну зовсім вже гола –
Мотузка, де зранку сушилось прання...