Нас вже не вилікуєш гарячим чаєм та ліжком… (усім тим, хто…)
Нас вже не вилікуєш гарячим чаєм та ліжком...
Ми вже не діти й добряче вкусили життя...
Деякі з нас вже холодні поюзані кішки...
Деякі з вас вже й забули на смак каяття...
Тут не самотньо. Тут просто мерзенно та сиро.
Тут вічні зливи й причинами гине любов.
Тут задля мене заможні дорослі мужчини...
Там задля тебе дешевий франківський "бомонд"...
Більше не віримо клятвам під зоряним небом.
Ми і самі вже не вміємо" грати в любов".
Тягнусь у спогадах я до фальшивого тебе.
Ти все смакуєш на пальцях застиглу кров.
Нас не врятуєш гарячим чаєм та ліжком...
Ми вже хронічно хворієм на "зайву жовч".
Вже у шкарпетках гріємо змерзлі ніжки.
Вже не шукаєм у кого, коли що сторч?
Нам не потрібен байдужий і хтивий погляд.
Нас вже вертає від правильних плазунів.
Часом байдужа статура,обличчя, одяг,
Часом бракує простих неприкрашених слів.
Та і слова хвору душу не завжди лікують. Кажуть, що рани на серці лікує лиш час. Не варто триматись за тих, хто вже нами гордує. Залиш каяття тим, хто хоче пожити "без нас."
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі, це було давно... але все не надто змінилось... хіба на гірше
Наше епоха - епоха розарувань.
Вдячна
