(із циклу поезій зі спеціями"Відтінки червоного".)
Мій невимовно добрий самаритянин,
забери мене в Монте-Карло!
Я втомилась від цих розмов. Беззмістовних і п'яних.
На серці брудний пластир, а душа загорнена в просякнуту
болем марлю.
Життя - непередбачуваний блокбастер.
Ризикуй і ти гратимеш в ньому якщо не Хрещеного батька,
то хоча б закохану невдаху Бріджит Джонс.
Кажуть, у кожної ролі свій характер.
Мій невтомний ревнивець, відвези мене у розпечений
обіднім сонцем каньйон - я розплавлюсь й застигну
в ньому слідом від шини твого авто.
Нехай гордість давиться кислим шато о-бріон,
а твоє ім'я татуюванням прикрашає мені спину.
Мій найкращий коханець, забери мене в Буенос-Айрес!
Коли можна вдягати легкі сукні і носити у волоссі
блакитні айстри...
Ми з тобою там ще одну Венеру зліпимо.
А поки безсоння сидить по кутках, дивиться в тебе і часом
кліпає.
Мій таємний друг, давай, якщо до 30дцяти
я нікого собі не знайду...
Обіцяй, що ти забереш мене у Лас Вегас.
Де під бренді з льодом та солодкий голос Преслі
пролунає заповітне:
-Yes, I do.