Мій світ для тебе навчений чекати,
життя ще досі вірить у дива.
Чекатиму, щоб світлом розказати,
яка без тебе сонячна весна.
Ми звикли під сумним дощем прощатись,
не можу я без тебе, не моя.
У відповідь вартує нам вітатись,
ти залишись впродовж печалі дня.
Коли ти поруч серце відчуває,
як Сонце пише стомлені рядки.
Нема куди зникати, серце знає,
що нас єднають ті пусті мости.
Ми звикли під сумним дощем вітатись,
ти зупинсь, на мить одну лишись.
Не варто нам із веснами прощатись,
ти залишись, з обіймами вернись.
