Форте, піано, піано, форте -
Серпом ріже всі Аорти.
Скрипка, флейта, перебори -
Інструментів виють хори.
Кожен звук лікує душу,
Зачіпає стиглу грушу,
Що плоди ось-ось відкине.
В музиці ніщо не гине.
Кожна нота - сльози майстра,
Кожен лад - забута айстра.
Про кохання, відчуття
Ці симфонії життя.
Слухаєш - мороз по шкірі.
Розмальовую всі сірі
Дії буднів чергових
Все на світі я вже встиг.
Бо навчився серед горя
У глибини віршів моря
Забрідати. В час коли
Всі забули, що могли.
Не чекай коли останній
День прийде, надії ранній
Не підрізуй крил політ.
Не пірнай в палеоліт.
Не чекай - тепер живи,
То не щастя - грошовий
Знак шукати з дня у день.
Ти обдумай це лишень.
Все проходить й це мине,
Та тебе не омине
Твоє щастя, що ти сам
Додавав щодня ще грам.
Помічними будуть звуки,
Що вистрибують, як щуки
З уст гітари чи альтів
Там натхнення - без бортів.
Написано під враженням від другого фортепіанного концерту Сергія Рахманінова.
