Ніч. Думки. Погляди у стелю.
Тепло, що пульсувало між руками.
Мовчав. Згадав твою пустелю
І сніг, що падав на чоло думками.
Отож, руками в просторі вночі
Я малював твоє обличчя,
Виводив, неначе пензлем очі,
І контури до передпліччя.
Ось тепер твоє волосся
В просторі яскраво мерехтить.
Тепер посмішка, надіюсь, не здалося.
Малюю очі і вогонь, що в них
Палахкотить.
Тепер виводжу тонкі уста,
Взявши в руки яскраві барви
І ще мить заграє, як веселка, посмішка твоя
Тепер вже справжня, не плід уяви!
Ось подих теплий, як весняний,
Що так люблю і зараз відчуваю я на собі.
Донісся і запах духмяний,
Який намагався впіймати при кожній спробі!
І як художник,
Що майже завершив вже роботу
І останні доставляв штрихи,
З чола рукою витер краплю поту.
Побачив я тебе, не сумніваюсь анітрохи!
Майже справжня, як жива.
Наважився. Нарешті доторкнувся.
Жаль, я думав, що існують дива.
Та ні. Образ, як малюнок, на шматки порвався!
І я як навіжений, кричав.
Бо те, що так любив
І щоночі в думках плекав,
Зникло. Я сам образ цей убив!
А все через те, не повіриш,
Ті три слова я хотів сказати.
А ти сидиш і непомітно куриш
Мої думки, що в тобі я хотів сховати!
