Відгомоніли в далі весни.
Пішов іздому чоловік
З найменням дивним:гаруспік.
Пішов,напевно,в рай небесний.
Мабуть, з трипільської години
Його ввели у батьків двір.
Він тихо мовив:-Перевір
Цей рік по нутрощах тварини…
Не обганяючи задуху,
Вивчав печінку й золотник,
Щоб передбачити по них
Чи недорід,а чи засуху.
По товщині легень телячих
Майбутній визначав врожай.
Мене малого він вражав
Тим, що далеку осінь бачив!
Вже не тремтять старечі руки,
У рай подався чоловік
З найменням дивним:гаруспік,
Забрав й трипільську він науку.
В науку древню губим віру,
Що стільки знала і могла.
Але яка глибока прірва
Між нами й світом пролягла!
Ми стільки втратили ремесел,
Що предки несли крізь віки!
…А чи не знесло нас,безвеслих,
В Безодню Вічної Ріки?
