Мій вороже, я тебе простив,
Ти хибну стежку вибрав – мене вбити,
Та досі ти іще не зрозумів,
Що я не дам своє життя спинити.
Але ж хіба живу я так, як ти?
О ні, я смерті і життя не знаю
Та прагну сильно я до самоти,
Бо своїм вмінням рід людський лякаю.
Пропонував спочатку допомогу
Слабкому і нещасному народу,
Я показав до щастя їм дорогу
І в своїм виборі свободу.
Свободу від хвороби і проблем
Та вільний шлях навчив їх обирати,
Ще я звільнив їх від дилем,
Що на шляху вони могли стрічати.
Але вони лишились у ярмі,
Знайшли собі вождя і руки склали.
Блукаючи і далі у пітьмі,
Вони мене все більше зневажали.
І от, нарешті, ворога знайшли
У тому, хто їм світло дарував,
Тоді з війною у мій дім прийшли…
В той перший раз я їх здолав…
Вони злякались, сліпо в бій пішли,
Від остраху здолати намагались,
Того, від кого слабшими були
І з кожним боєм все сильніш лякались.
Я не хотів вбивати цих сліпих,
Тому я зник, у аскетизм поринув,
Та досить ще лишилося дурних,
Хто думку хибну з мозку не відкинув.
І ти повірив цій брехні відвертій,
Підняв свій меч у битві за неволю,
Віддав свободу силі впертій,
Тому лежиш і кориш зараз долю.
Мій меч в твоєму тілі зупинився,
Не хоче він вже більше крові пити,
Менших братів вбивати я втомився,
Війну лише я хочу зупинити.
Від смерті відіб’ю я твою душу
І дам можливість інший шлях обрати.
Та ще раз попросити тебе мушу
На Некроманта меч не підіймати.
