Ми переросли, перебороли наші погодинні і тижневі
Скільки ще нудних в душі оголень перед несуттєвим та буденним
Ми чи то піднялися, чи впали нам би ще дихнути разом кисню
Тільки сірники хтось смалить, смалить, і від диму нам ставало тісно.
Ми недозакінчили собою все, що захотіли передати
Нам дають у руки ржаву зброю, та в тилу вже ніде стати
І лягаємо на поле, що травою вкрилося від спеки та дощу
ми з тобою проросли тілами, тож тепер тебе не відпущу.
Ми переросли і вже ніколи не поверне стрілка в інший бік
Ми з тобою ще хвилинно кволі, а що далі нам покаже рік.
В наших тінях є щось несуттєве, наші тіні наше друге я
Ми з тобою проросли тілами, що прийме колись свята земля.
