На цiй землi судилось дiдусевi
Ростити хлiб, давати лад садам.
Хоч днi були важкi, але й веселi,
Бо вiн трудився, рук не покладав.
Щоб колоски дорiднi виростали,
I милувала око велич нив,
Це мiй дiдусь вiд чорноi навали
Своiм життям цю землю боронив.
Це мiй дiдусь iз власними синами
Звiльняв цю землю вiд зловiсних мiн,
Це мiй дiдусь своiми мозолями
Усю краiну зводив iз руiн.
Та час летiв - настала мить остання,
Вiн вiдiйшов пiд тихий шепiт нив...
i вже мiй батько, вставши до свiтання,
Цю землю обробляв i хлiб ростив.
У щедрий грунт вiн висiвав зернини,
Щоб колос рiс, мов символ доброти.
Тепер вже батько вчив нас щохвилини,
Як хлiб ростить i землю берегти.
...Хлiба, хлiба.Iм нi кiнця, нi краю!
Мiй рiд в цю землю скiльки працi вклав.
Тож боляче iй чути нинi, знаю,
Що хтось ii товаром обiзвав.
Товаром? Боже! Значить продавати!
I рветься крик болючий iз грудей.
- Не продаеться ж нi земля, нi мати,
Це ж найсвятiше, що ще е в людей!
Що ж продавати - батькiвськi могили?
Поля пшеничнi, рiднi береги?!
Та в кого стачить совiстi i сили,
Щоб ставить землю й матiр на торги?!
...Iз сином я веду уже розмову:
- Земля усе на свiтi дае нам.
Шануй ii, щоб з радiстю й любов"ю
Вiддати в спадок вже своiм синам.
Синочку мiй, прошу тебе, як мати,
Хай в гаманцi немае нi гроша -
Святинею не гоже торгувати,
Коли в тебе е совiсть i душа.
Дуже гарний вірш,хто
Прекрасні слова 
