Всього лише чашка міцної, ароматної кави і чорний. Можливо, здалося, що безодня, але це просто на просто відтінок і колір ночі. Коли ліхтарі з вулиць легко і м'яко дарують відблиски різноманітного кольору в сферу чогось нового, картина завмирає. Сфера - крізь вікно. Досягає моєї самотності. Хоча я навіть не чую стрілок настінних годинників, я ненадовго в собі. Вирішила подумати.
Все якось тане, а потім знову обертається навколо. Недовірливий. Або нам не зрозуміло. А ще яскраво світить сонце. Розливається, грає, і з'являються тіні. Їх багато. Лампа в центрі цієї затишної, домашньої галактики. Надзвичайно чудово. І тільки віє свіжий аромат соковитої зелені. Пахне весною. В очікуванні. Аромат в атмосферах. Поглиблення в тепло. Тепло без домішок і обрисів. Без чужого і сумного. Без когось.
Будинок. Такі знайомі сходинки і незрозуміле гудіння сусідів. Цей маленький, але особливий світ - специфічний. Адже хочеться поспішати, прокидатися вранці і знову ненавидіти будильник, відсутність апетиту. Але тепло залишається. Як надовго ми можемо запам'ятати власне дитинство, так само тепло і затишок. Звичка повертатися з радістю, з внутрішніми пульсами і ритмікою. З музикою, яка звучить в наших думках.
Навколо мене на стінах Єгипет. Все ті ж фараончики, ієрогліфи. Вони надихають на мрії і усвідомлення прекрасного. Вони напевно заснули. Все замовкло і спинилося. Гордовитий, але приємний спокій. Цокання забутих годин, розсип пилку світла і запаху. Райдужність тиші. І ніч. На вулицях зовсім порожньо, ні просто без декорацій. Тоненький шарм і лінії балконів, уповільнений рух машин. Погана видимість, зате іскри ранньої весни, до волі знайомих орнаментів дерев, лав. Як старовинні скульптури застигли зірки.
Залишили простір для нашої уяви. Призупинено життя, биття серця, робота головного мозку. Я засинаю. І уві сні мені тепло і спокійно. Перші промені. Знову будильник. Та що там ... 7:00. І нехай. Нехай так триває. Я починаю пити каву. Вечір. Ніч. І тоді замовкає навіть Єгипет.
