UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентин Бут: ПОРА? Роздуми , навіяні віршем Почався Зворотній Відлік милої Валькірії - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ валькірія, 01.12.2012 - 17:29
Самотня стою під зажуреним небом,Розхристані думи рояться в мені. Іду по дорогах, де світле з ганебним Сплітаються міцно в клубок веремій. Вдивляюся в лиця, читаю їх душі По світлі, яке випромінює з них. Я там відшуковую те невмируще, Яке залишає у вічності штрих. А я – що залишу? Яке моє світло? Кому воно зможе осяяти шлях? Я ж навіть не знаю, чи мої молитви Захоче почути Господь в небесах. Душа, у тілесні лещата закута, Самотньо блукає по грішній землі, І навіть в шуканнях одвічної суті Так легко згубитися може в імлі. Буває, нестерпно важким є на пле'чах Той хрест, що собі я обрала сама, Життя моє часто нагадує втечу Від власно придуманих ролей-оман. Світитися хочу! Хоч світла бракує У світі людському, по вінця облуд. Я всі свої рани любов’ю лікую, Душі не дозволю впокоритись злу! Розхристані думи, поснулі бажання Зберу у кулак і гайну в далечінь, Де в променях сонця, колись на світанні Позбудусь навіки усіх потрясінь... 
валькірія, 30.11.2012 - 21:53
Мені нагадуєш ти кремінь,А часом - глину у руках, Бо розганяєш словом темінь, Злітаєш в мріях, наче птах, Вхопити прагнеш промінь сонця Чи відігнати навіть смерть, Крилом торкнутись горизонту І зазирнути в Книгу Сфер. Ні перед ким не хилиш спину І не скидаєш хрест із пліч, Спиваєш світло з небо-сині, Торкаєш Вічності до віч... З тобою ми - два подорожні, У нас супутники - вітри, Я бачу, в нашім вірші кожнім - Душі бентежної порив, Яка ніколи не байдужа До горя ближнього і сліз, Вона щодня сіяє дужче І в Небо свій будує міст. Таким, як ми, усе під силу І неможливого нема. То ж розправляй, мій Друже, крила І хай нічого не трима! 
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
КОМЕНТАРІ01.12.2012 - 14:04 Валентин Бут: Сіроока Валькіріє, дочко Свободи, Лету твоєму нема перешкоди, Нема перешкод твоїм мріям гарячим, Вони надихають всіх тих, кому значить Що-небудь ще незаплямована честь, Хто мріям про волю ще відданий весь. Пасіонарність тобі до лиця - Маєш талант запалити серця І показати і шлях до мети, І всі ті віхи, що треба пройти. І я за щастя те визнати мушу, Раптом спіткати споріднену душу, Світло якої подібне веселці, А всі пориви відлунюють в серці Врода твоя, мов прозорий кришталь, Воля ж - немов та гартована сталь. Хай же натхнення несуть тебе крила Вільно і легко над світом заскнілих, Сій волі зернята, любові й добра - Per aspera vitam, ad astra!  
валькірія, 30.11.2012 - 21:43
О так, Валькірія - людина,Яка літає в небо-сині, Хоч пошматовані крилята, Та дух нікому не здолати. Любов до волі - суть єдина, Що будить душу: "Ти - Людина!"
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поетам часто ранять крилаОті, у кого їх нема - Пігмейська помста, та дарма. То, наче хмарка для ярила. Літали й будемо літати Там, де й Пегас не гарцював. А рана... Рана зажива, Аби, лишень, натхнення мати.   
валькірія, 30.11.2012 - 19:57
А я - стихія, що у веснахДесь заблукала не на жарт, Щоб до життя душа воскресла, Щоб повернуть до серця гарт. А я насправді - лиш здаюся, Що ношу сонце у душі, У ній - з пітьмою вічно б'юсь я, У ній - холодні йдуть дощі, А ще бувають хуртовини І водночас - пекельний жар. Сама себе здолать повинна, Не знаю - кара це чи дар? А, може, Господа прокляття, Що мене хоче відректись? Та док горить моє багаття - Душа злітає в небо-вись!
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хотів би я у тії весни,Але вже Час шепоче:"Зась!" Душа ширя ще в піднебессі Ще дух шкребеться на Парнас, То я й топчусь отут потроху У сонмищі бентежних душ... Ти пишеш, що здолать повинна Сама себе, що хуртовина Буває в душу замете, А то - пече, немов жарина... Валькіріє. та ж ти людина! З людьми буває і не те... Облиш ті думи про прокляття, Вдягни своє найкраще плаття І усміхнись собі сама - Ти ще весна... чи красне літо - Спивай же аромат тих квітів, Бо завтра тут, в моєму світі, Пришкандибає вже зима... 
валькірія, 30.11.2012 - 11:23
Жінка? Ні! Я - Душа, що в жіночому тіліМусить крізь терня світів до зірок прориватись. Хто і за що на цю Душу поставив печаті? - З неба чатують всіх янголів погляди пильні... Важко не зрадити власну Божественну сутність, Надто, коли з моїх крил залишилося шмаття, Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття, В світі облуд повертатись до істин забутих. Долі стрімка течія викидає на скелі, Демони ринулись - прагнуть мене вполювати, Болю рубіж перетнула, прорвала всі грати, В пошуках вічних своєї під небом оселі... Янголи очі відводять - не страшно спіткнутись. В серці гірчить - це ж Душа омивається світлом! В миті зневіри рятуюся в щирих молитвах, Вірю - до неба крильми неодмінно торкнуся! Долю напишу у віршах лише життєствердних І розфарбую в палітрі барвисто-гарячій, Буду всміхатись й тоді, як Душа моя плаче, І без страхів в невідомість ступатиму твердо. Знаю - я тільки Душа, що в жіночому тілі Прагне крізь терня дійти до одвічного раю - Лиш не затьмарити б світла, котре в мені сяє, Лиш би не втратити янголів з неба прихильність! Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Важко тут щось заперечити –Маємо данність Душу свою до зірок пронести через терня, Хай як це важко, а часом пекуче-нестерпно, Шляхом пізнання; І шлях той так давить на плечі… Але той, хто ту душу вдихнув в твоє тіло, Тіло жіноче, Певно ж, і замисел мав щодо тебе, І саме тут, на Землі, - не на небі . Жінка захоче – І буде так, саме, як те вона захотіла. Чи ж то не сила? Легкою ж хай буде душа твоя, мов павутинка, Хай прагне неба. Нам не завжди доля квіти встеляє під ноги, Та це наш шлях і ми пройдемо нашу дорогу. То вже так треба. Лиш не кажи, що душа ти лише, а не жінка.
валькірія, 29.11.2012 - 21:14
Колись, зазираючи в майбутнє, мені таке написалось...О, знаю, знаю, що ніяк не личить, Якщо ти жінка - брати меч до рук І під нестримний серця свого стук Іти крізь терня, стежкою у вічність. Рішучим кроком, з поглядом бійця, Щомить в обійми кидатись стихії, Приборкуючи в собі буревії, Рвучи облудні маски із лиця. Та прийде час - складу я лук і стріли, Аби забули пальці тятиву, Аби не лиш у снах - а наяву Торкнутися омріяної цілі. І хай кружляє в небі чорний крук, Мов демон лютий всіх моїх баталій - Жбурну під ноги зброю і печалі, Зітру із серця тінь одвічних мук. Я стану пристань - тиха і ясна', Чийсь корабель прийде колись спочити, Аби любов'ю дві Душі наситить В країні мрій, де вічно є весна! А так хочеться уже спочити від усіх битв... Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ця битва не закінчеться ніколи,Як досконалості нема ніколи меж - Ні лука, ані меч не відкладеш, Як не замкнеш в собі палаючі глаголи Хто дав тобі валькірії ім"я? Хіба ж ти не сама обрала шлях звитяги, Де битви гук, там, де тріпочуть стяги, Де струменить життєва течія? Не стати пристанню рвучкій гривастій хвилі Хоч скільки не плекай вона тих мрій, Бо в ній живуть всі порухи стихій Їй більш до серця напнуті вітрила... 
валькірія, 29.11.2012 - 18:18
Ні в чім не винний Прокруст,Що повно замкнених вуст, Закритих в панцир сердець, Що йдуть в ярмо навпростець! Душа, закована в страх, Сум, що виношуєм в снах, Біль непромовлених слів - Хіба ж це хрест королів? Не слід Прокруста винить, Що ми свою ненасить За світлом Правди й Добра Втопили в хвилях Дніпра, Не втамувавши її. Всі програємо бої, Поразки - звична нам річ, Бо вже давно з наших віч Не пломеніє вогонь. Та прошу - Боже, боронь Нам далі скніти в багні Своїх страхів і вагань, Розчарувань й нарікань... Все ж - краще згинуть в борні! Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О. ні, Валькіріє, ні!Не варто нам гинуть в борні На радість і сміх ворогів. Кажу я - ми виграєм бій! Які не прекрасні світи, А звідси нам нікуди йти. Тож, вибору нам нема. А ті, хто так звик до ярма, Хто вуст не розтулить своїх - Не будем засуджувать їх, Бо цей генотипний кастрат Імперських потуг результат. Та серце їм вилущить з криги Із душ їхніх скине вериги Валькірії слово гаряче. Воно ж вже працює - не бачиш?
Віктор Ох, 28.11.2012 - 22:28
Безсилля... Влада зобов'язала робити всім померлим без виключення паталогоанатомічний розтин, з обов'язковою сплатою за "послугу"... І видала закон, що дозволяє випотрошити тіла покійників без згоди родичів... Безсилля...Що тут напишеш?.. Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З тими владними нововведеннями... Кажуть, з дурного півня...Я оце думаю, як ті минулорічні африканські революції робились. Початок був з об"єднання однодумців в І-неті. Для цього необхідно мати вихід на велику аудиторію віртуальних друзів. Тоді є шанс в якийсь короткий час задіяти ланцюгову реакцію та скоординувати зусилля. А я, признатися, недооцінював важливості концентрації на соїй сторінці в Фейсбуці максимальної кількості тих, хто заходить з пропоцицією віртуальної дружби. . Треба б випробувати цю технологію на доброму ділі - ну , хоч би спробувавши зініціювати скасування того блюзнірства, про яке Ви пишете. 
GreViZ, 27.11.2012 - 17:48
Сила душі, радше духу  ,щоб подолати зло в собі і в світі, наповнюючи його світлом добра і любові
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую красно, пане Гревіз!  
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, дорогий пане Миколо! Як би це спрацювало, я б годен день і ніч стояти на площі і горланити, аби достукатися до збайдужілих, аби розворушити це сонне царство, аби, зрештою, те рушення хоч трохи пришвидшити.
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А, - гайда!  Не заперечуєте, - я до Ваших горішків додам фівліжаночку гарячої кави? В поході не запвадить! Дякую, Танечко! Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, мила Танечко!Як гарно, що Ви заглянули до мене!
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
