У нетрях, у ядрі сердець маленька фея жила.
І день, і ніч тендітна золоту павутину плела.
І як би не було їй важко, не стомлювалась ні на мить,
Адже як могла не дати молодому серцю жить?
Вона плела дорогу до інших юних сердець
І не можна було побачити ані початку, ані кінець
Тим численним доріжкам любові, тим ниточкам золотим,
Що об’єднували душі героїв та огортали, неначе дим.
І в ніжні руки феї потрапляли людські думки,
Мрії й розчарування, а часом і злі чутки.
Вона їх усіх сплітала у лагідну прозорість вітрів,
У сяйво світанку, що починалося зі слів.
І чи були ті слова правдиві – не знав ніхто,
То ж звідки знати їх феї, яка для людини - ніщо?
Колись бували і щирими, колись викликали любов,
Колись рвали ті ниточки і ранили знов і знов.
І людські серця вкривалися шарами льоду, холоду,
Пронизані крижаним маревом, вони втрачали молодість.
Вже й чари феї не діяли, як би вона не старалася,
Бо молодість не вернеш ніяк, не варто й намагатися.
І шрами в серцях не зникнуть тепер,
Коли старенька бабуся згадає забутий вже сквер.
Вона там була щасливою, як з неба упала зоря
І мерехтіла, і канула у синьоокі моря.
Вона пережила стільки горя, що й не снилося вам усім
І повинна була відчути це серцем своїм.
Тепер на ньому шрами, які уже не болять.
І все-таки була щасливою, чого не можливо забрать.
У нетрях, у ядрі світів армія фей жила.
Не день, не ніч, а вічність золоту павутину плела.
І як би не було їй важко, не втомлювалася ні на мить,
Адже тільки від неї залежало, чи людському серцю жить,
Чи має право битися серце з краси почуттів,
Адже стільки у нього вкладено непростих і несказаних слів,
Чи має право битися серце без теплоти,
Адже стільки у нього вкладено вселенської журби!
Адже ж від фей тих залежало, якою буде тюрма
Для нечулих роботів, у яких і душі нема,
Які стали жорстокими у помислах своїх,
Які гралися почуттями інших заради забави і втіх.
Не можна! Не робіть цього! – так сказали би вони,
Якби вміли говорити. І не було б для людей біди.
Феї таки приходять у мерехтінні кольорового сну
І вкладають у наші душі золоту та срібну іскру.
Перша іскра відповідає за гарячу, вогняну кров,
Що відчуває струменем кришталеву ріку–любов.
І ми падаєм й розчиняємось у медовому присмаку мрій
Й ні про що вже не думаєм, ні про розумність дій.
Друга ж іскра торкається розуму й глузду, як рун,
Та деколи відбивається, як музика скрипки від струн.
Та варто усе ж прислухатися до тихих їх голосів.
Можливо, вони перетворяться у таємничий спів.
І можуть допомогти нам не наробити дурниць,
Щоб потім не ховали ми під маскою своїх лиць,
Через роки щоб згадували кохання і щастя полон,
І як дзвіночки вигравали коштовну мелодію «дін - дон».
Бережімо у серці ці іскри. Вони такі дорогі!
Без них ми не проживемо, а залишимося самі.
Не буде пелюсткових ранків і мерехтливих зір.
Не житимеш по-справжньому без іскорок цих повір!
У нетрях, в склепінні небес маленькі феї жили.
І день, і ніч, і вічність райдугу мрій плели.
І як би вони не втомилися, все ж продовжували плести,
Щоб допомогти людським мріям знову ожити й цвісти.
Щоб через морок пилу вони могли шлях знайти,
До домівок своїх через хмари без перешкоди прийти,
І оселитись у скриньці серця, де вічно панує добро,
Де завжди житиме молодість і їм не завадить ніщо.
Бо мріям людським не просто. Розбиваються вони не раз
Об асфальт приземлених прагнень і блискучість фальшивих страз.
Та зникнувши з серця людини надовго чи назавжди,
Вони будуть жити вічно у світі своєї краси.
І феї, і мрії, й кохання – можливо, це казка для вас,
Та має вона справжні чари лише і тільки для нас:
Для тих, хто вірить у неї і віра чия – сили тьма,
Для тих, хто завжди із нею, - для нас, - вона ожила.
Ну вірте в казки, я прошу вас! Вони ж не лише для дітей,
Адже у них стільки віри, що не страждатиме Прометей,
Що прокинеться Спляча Красуня від цілунку принца свого,
Що врятується Колобок і не з’їдять його.
Вони принесуть стільки ж віри, що буде й у вас хепі-енд
І що більше ви не побачити підступного життя тенет,
Що буде все, як в тій казці, де феї і мрії, й любов,
І вона буде оживати для вас знову і знову, і знов.
ID:
379431
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 22.11.2012 01:28:53
© дата внесення змiн: 22.11.2012 01:28:53
автор: Анастасія Мосевич
Вкажіть причину вашої скарги
|
