Агов, капітане, чи вже не пора
Виводити в море твій вірний Смарагд?
Давненько чекали ми, може доволі?
Старіє Смарагд, не нова моя Воля…
То , скільки чекати ще тої пори,
Коли затріпочуть твої прапори
І білі вітрила потягнуться вгору
І румпель відчує твій впевнений порух?
Хай швидше настануть ті славні часи,
Коли ти швартови свої віддаси
І виливши з серця чекання отруту,
Свій курс прокладеш спершу до Тарханкуту
І взявши там благословення небес,
Надалі триматимеш курс Зюйд-Зюйд-Вест
І днів там за пару, у вранішню пору
Відкриєш знайомий вже вхід до Босфору.
Тримайся не надто там близько землі –
Біліє он, бач, Румеліфенері.
Тримай курс уважно і жуй свій пиріг –
Ще миль так, шістнадцять і Золотий ріг.
Тут перепочить тобі варто, хіба що.
Колись сюди чайки приводив мій пращур.
Ходили своїх з чужини визволяти
І, сповнені гнівом, чинили розплату.
Он, бачиш, - султанський палац Топкапи
Він бачив, як пращур галери топив.
Та , годі про те – то все давні події,
Хоча не давніші за Айя-Софію.
О, часу ріка, - вона швидко тече…
А, он, пізнаєш? – Так, Блакитна мечеть.
Швартуємось прямо до того причалу –
Сердару бакшиш, аби нас не повчали.
Якщо не спішиш свій продовжить похід,
Затримайся в місті, де Захід і Схід
Зійшлися так близько, обживши протоку
І мирно живуть тут по волі Пророка.
Та, що це, - я, начебто, в хмарах витаю…
Я просто сказати хотів, що ВІТАЮ
Тебе з днем народження, любий мій друже!
Будь завжди здоровий, веселий та дужий
І ще… Хай життя як собі не дуріє,
Не варто зрікатися давньої мрії,
Не піддавайся тривогам та суму –
Хай буде все так, як ти сам і задумав!