Дотик – губи у губи, дотик – губи у очі!
Рано-вранці, удень, в чарах темної ночі...
У кайданах кохання, в невичерпній свободі,
У розлогості слів, всіх... Хіба що без «годі».
На розпеченім ліжку, в межах ковдри з малюнком,
Усе інше – без меж, надцять раз, без рахунку!
Без об’ємних питань, без звертання на зовнє.
Все таке хаотичне і таке – послідовне!
На початку – в білизні, у шаленім бажанні,
Згодом – зовсім відкриті, знято фарби останні,
Знято всі заборони, забобони, та інше...
Лише руки та рухи, час від часу міцніше!
Час від часу окремо від скаженого ритму,
Щоб віддати найглибше, щоб отримати – світло!
Щоб спіймати яскравість, щоб усе – затремтіло...
Дотик – губи у губи, дотик – тіло у тіло.
