Прекрасні миті, дні, інколи й роки часто закінчують простим словом – ні. Так думають лишень ті люди, які самі це говорять і ті які з іншої сторони це чують. Одні і другі вважають, що після цього приходить кінець стосункам двох прекрасних, закоханих сердець. Як не дивно вони в це вірять однаково щиро, не підпускаючи до свого розуму серце. Після чого від них відвертається доля іншою, байдужою стороною, мрії від них віддаляються стаючи недосяжними і вони більше ніколи не знаходять щирого кохання, тому що їхній життєвий шлях почався з непорозуміння серця і розуму. Для чого допускати зіткнення цих двох шляхів? Чому б просто не спробувати розвиватися в цих двох світах чергуючись ними, прислухаючись до них? Вони стоять твердо в нашій підсвідомості опираючись на наш дух і волю. Треба давати волю своїм почуттям і не слухати чужих порад, бо поради дають тільки ті люди, які самі ж їх ніколи не використовували. Вони просто багато про щось думали так і не насмілившись посприяти своїм думкам, щоб зробити маленький крок до своєї мрії. Людина звикли плекати в собі героя і йти за ним, але це добре тільки тоді, коли це особистий ідеал, а не чужий. Якщо ж обрати і впустити в себе чужинця – це вже будуть не власні цілі, які в кінцевому результаті приводять до заздрощів. А заздрість в свою чергу спустошує нас руйнуючи дух і волю. Вона просто позбавляє людину основи і тоді вже неможливо слухатись власного серця й розуму у відповідності один до одного. Це й призводить до слова – ні, бо просто захотілось зупинитись…
