Ліжко, ковдра – пух на ваті…
Вже немає діда в хаті.
Не бурчить щось, як бувало,
Він тоді палив чимало.
Не гукне - яка погода,
Чи в парламенті є згода?
Не шепне - дай закурити,
Я даю, не хочу злити.
Не спитає – як на дачі,
Чи дівчата не ледачі?
Чи вода є у криниці,
Чи позбавився щириці?
Чи навчився вже косити,
Щоб сусіда не просити?
Чи колгосп засіяв поле,
Чи воно і досить голе?
Не зітхне, в якусь там мить,
Може так, чи щось болить.
В кутку палиця сама...
Дід помер, його нема...
Бачив дід в житті чимало,
Та складалось все невдало.
Тільки й мав від влади благ:
-Обминув його «Гулаг»
Бід роки зігнули спину,
Щастя - лічені хвилини,
Дарували скрути дні,
Лише капості брудні.
Обіцяла влада густо,
Але в хаті було пусто.
За колгоспні трудодні,
Неприємності одні.
Потім працював у місті,
В старих плата - тисячу двісті.
Не любили діда гроші,
Але мав і тиф, і воші.
В злиднях, бідноті та горі,
-Працював не при коморі,
Токар одного заводу
Заробляв на хліб та воду.
Роки, ніби вітром здуло,
Так життя і промайнуло.
Обіцяли дивіденди
То вожді, то президенти.
Діда вже давно нема,
Осінь змінює зима.
Чи дощі, чи зорі сяють,
А вони, все обіцяють.
СІКалін
