«Ігроманам» на горіхи
Щойно прийду я зі школи –
Скину ранець у куток,
Завантажу склянку коли
Й бутербродик-малючок,
Без уваги просканую
Все, що задано мені,
Зручно в крісло інсталююсь –
І прощай реальний світ!
Розморгався одноокий
І стоклавішненький брат:
Кличе в інший світ широкий
«Дота»… «контра»… чи «воркрафт»…
Б’ю без промаху, безжально
Невідомих ворогів,
Чи Шевченком – віртуальним –
Забиваю сто голів,
Чи долає карколомні
Віражі новий болід…
Не спиняюсь на одному:
Електронний манить світ.
Ворушись, оптична мишко,
Білі вушка, сірий хвіст!
Що футбол той! Що та книжка!
Що ті гори! Що той ліс!
Що ті танці! Що ті співи!
Ти-но спробуй, поборись,
Вийди на… двадцятий рівень
Супер-гіпер-пупер-гри!
Тут ви всі – мені не рівня!
Тільки, дятле, не кажи,
Що я в іншому – на рівні
Пітекантропа лишивсь,
Що я зайвим стану в світі!..
Є у мене кращий світ!
Хай живуть великий «інтел»,
«Альт», «контрол» та ще «деліт»!
