Існує інше життя.
Ніжно вибухає ледве – замріяними, тихими,світанковими паростками. І воно є у кожного з нас. Мабуть, після великого кохання. Приховане там, у самому потаємному місці, від злого ока,заздрощів чи каяття.
І сумління радісно приймає такий симбіоз.
Коли кохана людина живе в тобі – це і є той самий чудовий, незрівнянний рай. У якому лише двоє :нічого зайвого, жодного пориву, відсутність декорацій, гармонійний спокій і музика серця.
Серце одне на двох, воно про це довідалось. Здається дивним, проте ти розмовляєш з тією людиною і почуваєшся невимовно щасливим, ніби окриленим.
І зовсім неважливо, чи буде в тебе інша родина, чи зміниться час, чи розведуть тисячі кілометрів:головне пронести той внутрішній вогник до кінця свого життя і засинаючи побажати солодких снів рідному життю(бо це твій янгол)…
