Летіла лебідка крильцями махала,
Що летить в останнє того і не знала,
Десь стрілець узявся та вистрілив в груди,
Де та злість у серці, схаменіться люди.
Падала до долу, жалісно кричала,
Від страшного крику, аж луна лунала,
В кублі лебедята, її любі діти,
Як же їм на світі без матусі жити.
А позаду лебідь закричав щосили,
За що розкажіть, ви кохання вбили,
Високо у небі склав він свої крила,
Та любов батьківська його зупинила.
Внизу лебедята – плід того кохання,
Це їхня надія, їхні сподівання,
Прощавай лебідко, навік прощавай,
Про моє кохання завжди пам’ятай.
А я буду жити, берегти наш плід,
Хоч без тебе люба, чорний – білий світ.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/219-lebidka.html
