Сльоза скотилась матері додолу,
На фото сина впала ось в цю мить.
Я ці слова пишу не випадково,
Ох, як болить.
- Я не вернусь, матусю, більш додому
Не жди мене у липовім гаю.
У тому краї, завжди пресвятому,
В Шевченковім заквітчанім раю.
Афганська кров далеко і усюди –
Запечена, озлоблено-гірка.
Крізь рвані рани подихом облуди
Текла так правда тверда та крихка.
- Ти спи, синочку, спи, коханий сину, -
Пливе сльоза скорботи і жалю.
Стоїть старенька й нині у куртині
У липовім й калиновім краю…
