Зараз світ перебуває у стані "під парасолькою": сам у майже безпеці, нічого не чую, нічого не бачу, але після кожного "не" слід вставити "хочу", тобто всі роблять вигляд, що ні до чого не причетні, і в них досить непогано виходить грати у несебе.
Більшість знає, що в цьому житті все може статися саме з тобою, і кожен новий день це доводить. Меншість переконана, те, що сталося з кимось, може статися з тобою; те, що сталося з тобою, не обов'язково станеться з іншими.
І знайдеться той, хто зі всіх сил буде прагнути відчути смак свободи. Але його можна відчути лише після полону. Людина сама себе запрограмовує бути рабом, а опісля скаржиться, що той смак не виправдав її сподівань.
Вже давно настав час запалити свічку жертвам долі, нещасного випадку, жертвам власної дурості, полоненим, жертвам "любові до гробу", окаянним, жертвам відхильності окремих політичних партій, тобто "протисистемникам" і жервам "надії на краще". І вшанувати їх хвилиною своїх роздумів про їхні помилки, про їхній життєвий фронт, про їхні внутрішні війни і зовнішні наслідки.
Чому всім спадає на думку назвати причини, щоб після веселощів сумувати, щоб після безлічі спроб терпіти фіаско, щоб після чергових намагань зрозуміти, що так нічого і не змінилося?
Звичайно, чужий біль не болить. Страждаючому можна висловити своє співчуття, але по закінченню плачу знайдуться причини, які вкажуть, що ти пережив більше трагедій.
Але життя продовжується не завтра.
Вже давно настав час запалити свічку жертвам долі, нещасного випадку, жертвам власної дурості, полоненим, жертвам "любові до гробу", окаянним, жертвам відхильності окремих політичних партій, тобто "протисистемникам" і жервам "надії на краще".
оця фраза - кайф
Doll відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
