Не підраховуючи слів, що падають,мов теплий дощ,
про ЦЕ сказати я хотів тобі давно.
Але, для того не підходять бравурні веранди площ,
авто, метро, кіно, навіть твоє вікно.
Для ЦЬОГО ідеальний: ліс, гір сивий кряж і моря пляж,
щоб потонути нам у тій безкрайнощі.
А ти все стримуєш мене: мов, не стрибай, спокійно ляж,
я й так твоя - до чого всі ці крайнощі?
Вони потрібні всім як сонце, і повітря, і вода,
Це - обереги наші від буденності.
Яка вбиває почуття, мов жертву Синя Борода...
нам залишає, ледве стримувані...чемності...
