Безсумнівно,
ти знаєш, що це адресується тобі
По людській щоці може стікати ціле життя.
Особливо тоді, як кожнісінька його молекула
вимушено втихомирювалася.
Уперто придушувалася протягом місяців, тижнів, днів...
І навіть у минулу хвилину. Відчайдушно.
У той час, коли спонтанний і хаотичний рух
був необхідним, мов повітря.
Мов вода.
Мов самотність.
Мов ти.
Ще в минулу секунду здавалося,
що до кінця опануєш себе,
а тому - будеш володарем ситуації.
І ніхто навколо не побачить твою
вивернуту душу.
Адже бути лицьовою стороною легше.
Так просто сховатися за словами.
І так складно розповідати про справжнє,
втискаючи його у мовні відповідники.
Напевно, єдине, чого ще є сил бажати в таку мить -
Обійми. Такі, щоб не вирватися.
І тільки потім - відповіді.
Людині потрібні відповіді,
Бо від мовчанки божеволіють.
Чого тільки варте збирання себе докупи.
Після солоного озера,
що з краплини витекло у розбурхане море.
Після забутих людей,
Після головних болів,
Після постійного випадіння волосся,
Після безглуздого заповнювання себе
будь-чим.
Надмірно.
Жалюгідно.
Безрезультатно.
Після тривалих адаптацій і психологічних виснажень.
Після підміни власних спогадів іншими.
Після впевненості в останніх
І постійних сумнівів у загальновідомому.
Після надто довгого очікування почути:
Я
Люблю
Тебе ...
Я
Люблю
Тебе ...
(І тільки тут мовчанка здатна повернути тебе до свідомості).
Бо любов, що відбувається незалежно від усяких
узгоджень і запитань - зціляє.
Все чує.
Все терпить.
Всьому співчуває.
Не дозволяє зверхності.
Втихомирює гордощі.
Не знає заздрощів.
Вдивляється.
Не шукає тільки свого,
Не породжує гніву.
Тішиться істиною.
Всьому вірить.
На все сподівається.
І ніколи, чуєш, ніколи...
Не добігає кінця.
13.06.2013
