Любов’ю Ти мене лікуєш,
Лікуєш серце моє й душу,
А я навчитись цього мушу –
Не дарма слово-зерно сієш.
Воно лягає в душу і свідомість –
У грунт, що з радістю приймає.
Господь достойно ниву засіває,
А нива заколоситься натомість.
Багато літ родились тут плевели:
Чи то негода тому заважала,
Чи то земля хворобою страждала,
Що в бур’яни посіяне умерло?
Не залишив Господар Свого поля,
Хоч і часу потратив Він не мало,
Щоб в добру землю зернятко упало,
Щоб не загинула знедоленою воля.
Очистив від плевел й каміння,
Примусив відступити сушу;
В сльозах розкаяння зволожив душу,
І в добрий грунт поклав насіння.
Теплом і сонечком воно зігріте,
Надія є на урожай багатий,
Бо грунт ранковим дощиком политий,
А зерно від плевел прикрите.
Ти серце моє й душу будиш,
Ти ліки від недуг всіх знаєш:
В любові жить мені бажаєш,
Любов’ю Ти мене лікуєш.
